Підпишіться на нас в Google
Україна стала ще на крок ближчою до зміни правил, за якими мільйони українців купують товари на іноземних маркетплейсах. 16 вересня 2026 року Верховна Рада прийняла за основу законопроєкт №16051-1, який передбачає зміну оподаткування дистанційного продажу товарів, що надходять в Україну в міжнародних поштових та експрес-відправленнях. За відповідне рішення проголосували 273 народні депутати.
Ключова ідея реформи – скасування звільнення від ПДВ для комерційних товарів у міжнародних поштових та експрес-відправленнях вартістю до 150 євро. Якщо запропонована модель зрештою стане законом, ПДВ фактично справлятиметься з першого євро вартості комерційної покупки.
Втім, “ПДВ з першого євро” – це влучна фраза, але юридично вона потребує уточнення. Йдеться не про оподаткування будь-якого переміщення речей через кордон з першого євро, а насамперед про дистанційний комерційний продаж товарів.
Відео дня
За чинними правилами, товари, які пересилаються громадянам у міжнародних поштових та експрес-відправленнях, у межах установленого порогу 150 євро звільняються від ПДВ. Якщо вартість перевищує цей поріг, застосовуються передбачені законодавством митні платежі. Саме цю модель держава і намагається принципово змінити.
Головний аргумент: український бізнес продає товари з ПДВ, тоді як значний обсяг товарів, придбаних українцями за кордоном, потрапляє на внутрішній ринок без цього податку.
При цьому, дискусія вже давно вийшла за межі кількох недорогих посилок з іноземного інтернет-магазину.
За даними, які наводить Міністерство фінансів із посиланням на митну статистику, у 2025 році в Україну надійшло міжнародних поштових та експрес-відправлень загальною вартістю 167,3 млрд грн. Із них 92,9 млрд грн, або 55,5%, не оподатковувалися через чинну пільгу. Для порівняння: у 2023 році обсяг такого неоподатковуваного імпорту становив близько 40 млрд грн. Отже, лише за два роки він збільшився більш ніж удвічі.
Тенденція продовжилася і у 2026 році. За сім місяців загальна вартість міжнародних посилок становила 136,3 млрд грн, з яких 56,8 млрд грн не оподатковувалися ПДВ через пільгу.
За таких масштабів поріг у 150 євро перестає бути суто технічним питанням митного оформлення. Він набуває помітного значення як для бюджетних надходжень, так і для конкурентних умов на внутрішньому ринку.
Тобто, дискусію про “ПДВ з першого євро” не варто зводити ані до тези “держава просто вводить новий податок для громадян”, ані до протилежної тези про суто технічне “вирівнювання правил”.
Це, більше, пошук балансу між трьома економічними інтересами: доходами бюджету, конкурентними умовами для українського бізнесу та доступом споживача до дешевого імпорту.
Прихильники реформи наполягають, що мова саме про конкурентну нейтральність оподаткування. Умовно, якщо український продавець імпортував товар партією, розмитнив його, сплатив передбачені податки, утримує склад і персонал та продає товар українському покупцеві, ПДВ є складовою економіки такого продажу. Водночас аналогічний товар сьогодні може бути замовлений безпосередньо на іноземному маркетплейсі та ввезений у посилці вартістю до 150 євро без ПДВ.
Для держави це означає не лише потенційно недоотримані податкові надходження. Виникають різні податкові умови для товарів, які фактично можуть конкурувати за одного й того самого українського споживача. Саме тому Міністерство фінансів представляє реформу як спосіб вирівнювання конкурентних умов між українським бізнесом та міжнародними платформами.
Але за формулою “рівні правила для всіх” стоїть інше питання: хто фактично заплатить за це податкове вирівнювання? Адже не кожна покупка українця на іноземному маркетплейсі означає втрачений продаж для українського ритейлера.
Частина товарів може взагалі не мати прямого аналога на внутрішньому ринку або суттєво відрізнятися за ціною, характеристиками чи асортиментом. Тому реальний ефект реформи залежатиме від структури такого імпорту.
Якщо йдеться про товари, які безпосередньо конкурують з продукцією українських виробників та продавців, аргумент про вирівнювання умов має очевидну економічну логіку. Якщо ж товар фактично недоступний на внутрішньому ринку, результатом для покупця буде передусім зміна його кінцевої вартості.
Конструкція реформи передбачає відносно зручний для громадянина механізм. Для товарів вартістю до 150 євро ПДВ має адмініструватися через електронні платформи. Тобто ідея полягає в тому, щоб покупець не був змушений після отримання кожної посилки самостійно заповнювати декларації та окремо сплачувати податок митниці.
Обов’язок нарахування та сплати ПДВ має покладатися насамперед на маркетплейси або інших визначених законодавством учасників.
З погляду адміністрування – це суттєва перевага. Але необхідно розділяти юридичний обов’язок сплатити податок і особу, яка фактично нестиме його економічний тягар.
Маркетплейс може перерахувати ПДВ до українського бюджету, але це не означає, що саме платформа профінансує весь податок зі свого прибутку. Залежно від цінової політики платформи та продавця, весь або частина податкового навантаження може бути перенесена на покупця через кінцеву ціну товару.
Якщо товар сьогодні коштує 100 євро, питання для покупця полягає не стільки в тому, хто технічно перерахує ПДВ державі, скільки в тому, скільки зрештою буде списано з його картки. Тому твердження, що реформа “не стосується громадянина, оскільки ПДВ сплачуватиме маркетплейс”, було б економічно некоректним.
Чи стануть усі покупки дорожчими на 20%? – не обов’язково. Стандартна ставка ПДВ в Україні становить 20%, однак кінцевий вплив реформи на роздрібну ціну залежатиме від поведінки конкретного продавця та платформи.
Частину податкового навантаження продавець, теоретично, може компенсувати власною маржею, знижками, логістичними рішеннями або субсидуванням доставки. Великі міжнародні платформи мають для цього більше можливостей, ніж дрібні продавці. Тому формула “товар за 100 євро автоматично стане коштувати 120 євро” добре пояснює сам принцип нарахування 20% ПДВ, але не обов’язково точно прогнозує майбутню ринкову ціну.
Коректніше говорити про інше: чинна податкова перевага такого імпорту, пов’язана зі звільненням від ПДВ, у разі остаточного ухвалення реформи зникне. А вже те, як додаткове податкове навантаження розподілиться між продавцем, платформою та покупцем, визначатиме ринок.
Отже, для українського виробника або ритейлера скасування пільги має зрозумілу економічну логіку: податкова система справді не повинна без достатніх підстав створювати ситуацію, коли спосіб доставки товару визначає, чи буде його продаж обкладений ПДВ.
Для держави це потенційні додаткові бюджетні надходження та можливість скоротити стимули для штучного дроблення комерційних партій на дрібні посилки. Для українського бізнесу це зменшення податкової різниці між товаром, який продається всередині країни, і аналогічним товаром, замовленим безпосередньо за кордоном.
Але для споживача картина інша. Його цікавить не стільки конкурентна нейтральність, скільки кінцева ціна. І якщо товар, який сьогодні можна придбати за кордоном без ПДВ, після реформи стане дорожчим, саме споживач відчує практичний результат зміни правил.
Особливо це стосується дешевих товарів, де навіть різниця у декілька євро може становити помітну частину початкової ціни.
Втім, запровадження ПДВ з першого євро також не означає повного зникнення усіх пільг для міжнародних відправлень. Йдеться насамперед про комерційні покупки, тобто дистанційний продаж товарів. Для некомерційних відправлень передбачений ліміт до 45 євро для посилок, які одна фізична особа безоплатно надсилає іншій фізичній особі.
Крім того, законопроєкт №16051-1 – це ще не закон, а отже чинний режим для покупців наразі не змінився.
Тексти, опубліковані у розділі «Думки», не обов’язково відображають позицію редакційної колегії УНІАН. Докладніше з нашою редакційною політикою ви можете ознайомитись за посиланням