Як зазначає редакція vv.com.ua, історія Елтона Джона сьогодні — це вже не лише про хіти, стадіони і рекорди продажів, а й про десятиліття послідовної боротьби з ВІЛ/СНІДом. У його будинку в Голлівуді на стінах висять роботи Енді Воргола та Кіта Харінга, і це не випадковий набір дорогого мистецтва, а візуальне нагадування про людей, яких забрала епідемія, і про тих, хто першим мав сміливість говорити про «чума XX століття». Саме ця тема майже 40 років залишається для нього головною місією поза сценою. Про це він розповів в інтерв’ю виданню Variety. Паралельно він продовжує жити між Лондоном і Лос-Анджелесом, виховує разом із чоловіком Девідом Фернішем двох синів і не припиняє виступати, хоча і в іншому форматі. Його особиста історія хвороб і втрат лише підсилила бажання довести: епідемію можна зупинити, якщо не відвертатися від тих, хто потребує допомоги.
Витоки місії: від Раяна Вайта до створення фонду
Ще у розпал епідемії ВІЛ/СНІДу Елтон Джон наслідував приклад Елізабет Тейлор, яка однією з перших серед великих зірок відкрито підтримала людей, що живуть з ВІЛ. Він публічно подружився з підлітком Райаном Вайтом, котрий став символом несправедливого ставлення до ВІЛ-позитивних, і це дружнє коло згодом переросло в системну роботу. У 1992 році з кухонного столу в його будинку в Атланті почалася історія Elton John AIDS Foundation — структури, яка сьогодні входить до п’ятірки найбільших благодійних донорів у сфері ВІЛ у світі. За словами Джона, спочатку це була реакція на неефективні й марнотратні благодійні ініціативи, які він бачив навколо. Фонд будували як прозору організацію, де кожен долар має чіткий маршрут і вимірюваний результат, щоб люди реально бачили, куди йдуть їхні гроші. Саме завдяки такому підходу, підкреслює артист, за десятиліття вдалося перетворити приватну ініціативу на велику глобальну силу впливу.
Числа, що говорять самі за себе
Сьогодні Елтон із гордістю повторює: від того самого «маленького кухонного столу» фонд дійшов до понад 650 мільйонів доларів зібраних коштів, а з урахуванням матчинг-грантів сума вже перевищила мільярд. Він наголошує, що люди довіряють фонду саме тому, що бачать конкретні зміни на місцях, а не просто красиві звіти. Elton John AIDS Foundation фінансує програми профілактики, тестування, доступу до антиретровірусної терапії та профілактичних препаратів PrEP, фокусуючись на тих спільнотах, які найбільше стикаються зі стигмою. Там, де відкрите звернення по допомогу може бути небезпечним, застосовують нестандартні рішення, наприклад використання дронів для доставки ліків. Джон зізнається, що інколи відчуває себе так, ніби б’ється головою об стіну, але саме результати на землі не дають йому права зупинитися.
«Інша війна»: політика, стигма і розчарування
Попри колосальний прогрес у медицині, Елтон Джон відкрито говорить про те, що глобальна ціль зупинити нові випадки ВІЛ до 2030 року віддаляється. «I just am enraged by it», — каже він, маючи на увазі те, як змінюються «правила гри» у світі, коли уряди скорочують бюджети або взагалі відмовляються підтримувати програми, пов’язані з ЛГБТК+ спільнотою («Я просто в люті через це», визнає він). Особливо драматичною є ситуація в деяких країнах Африки, на Близькому Сході, у Східній Європі та в Росії, де сам фонд був визнаний «підривним елементом» і фактично вигнаний. Там, де звернення по допомогу може коштувати людині свободи або життя, навіть такий базовий крок, як тест або консультація, стає ризикованим.
Інструменти є, бракує політичної волі
Елтон відверто називає це «іншою війною» — війною проти стигми, байдужості й політичних рішень, які блокують доступ до лікування. Він нагадує, що у світі вже є все необхідне, щоб стримати поширення епідемії: сучасна терапія, профілактичні препарати, технології доставки ліків у важкодоступні регіони. Але якщо уряди на рівні політики не визнають вразливі групи, всі ці інструменти залишаються на папері. У США, де фонд традиційно працює у партнерстві з державними програмами, зараз також переважає тенденція до скорочення коштів. Для Джона це особливо болісно, адже він бачить, як легко можна втратити досягнутий прогрес. Він постійно апелює до двопартійної підтримки в Конгресі і нагадує: інвестиції в боротьбу з ВІЛ/СНІДом — це «найкращий ефект за витрачені гроші».
У цьому контексті він любить цитувати американських політиків, які були на власні очі вражені результатами програм у Південній Африці. У приватних розмовах з лідерами різних країн він не соромиться говорити мовою великих амбіцій і навіть особистої слави, пояснюючи, що закінчення епідемії може стати історичною «відзнакою» для будь-якого президента. Та водночас він визнає: без постійного діалогу це завдання може розтягнутися на невизначений час.
Формула довіри: як фонд перетворився на глобального гравця
Однією з причин успіху Elton John AIDS Foundation є прозорість і орієнтація на вимірювані результати. Сам Джон підкреслює: люди довіряють їм, бо «see the results» («бачать результати»). Фонд працює через партнерські організації в різних країнах, тестує нові формати, а в разі успіху масштабує їх на інші регіони. Це можуть бути мобільні клініки, програми роботи з підлітками, ініціативи для секс-працівників чи людей, які вживають наркотики ін’єкційно. Центральним залишається принцип: гроші мають доходити саме до тих, кого найчастіше «забуває» офіційна медицина. Джон зізнається, що інколи хочеться опустити руки, але тоді він згадує, скільком людям уже допомогли, і розуміє, що зупинятися не можна.
Перед тим як розподіляти фінансування, команда фонду ретельно аналізує локальний контекст, рівень стигми, законодавчі обмеження й безпекові ризики. Рішення ухвалюються не лише емоційно, а й на основі даних, статистики та незалежного моніторингу. Так формується те, що Джон називає «доказом довіри» — коли благодійник може прослідкувати шлях свого внеску до конкретної спільноти або програми.
Що робить підхід Елтона Джона особливим
Фонд не боїться експериментувати з новими форматами, зокрема використанням дронів для доставки антиретровірусних препаратів у регіони, де фізична присутність медиків небезпечна. Важливо й те, що Джон і Ферніш не обмежуються символічною роллю патронів: вони особисто відвідують проєкти, спілкуються з місцевими активістами, регулярно їздять у країни Африки. Саме після таких поїздок, кажуть у їхньому оточенні, з’являються найемоційніші виступи Джона на публічних заходах. Для нього це не абстрактні цифри у звітах, а конкретні обличчя й історії людей, які отримали шанс на нормальне життя.
Власні хвороби як додатковий мотив не здаватися
У 2024 році життя Елтона Джона різко змінилося через серйозні проблеми із зором. Під час відпустки у Франції він підхопив інфекцію, яка призвела до значних ушкоджень обох очей, і тепер він повністю втратив зір на праве око, а ліве також сильно постраждало. Він не приховує, що це стало для нього психологічним ударом: упродовж багатьох місяців він практично не міг ні читати, ні дивитися телебачення, ні насолоджуватися мистецтвом, яке завжди його надихало. Водночас він постійно нагадує собі, що в нього є доступ до найкращих лікарів, чого позбавлені мільйони людей у бідніших країнах.
Стратегія «не жаліти себе»
Джон чесно визнає: останні півтора року були для нього одними з найважчих у житті. «It’s been devastating», — каже він, описуючи свій досвід («Це було руйнівно»). Але саме думка про людей, які досі помирають від ВІЛ/СНІДу через брак ліків або страх звернутися по допомогу, допомагає йому виходити зі стану саможалю. Він говорить, що повинен бути «stoic» і «strong», не здаватись і «batter the door down» («вибивати двері») заради поліпшення ситуації. Девід Ферніш додає, що вони постійно шукають нові методи лікування, тестують можливості сучасної медицини й AI, які особливо швидко змінюють офтальмологію. Певні покращення в лівому оці вже є: Елтон може читати великий шрифт на спеціальному екрані, і це стало для нього маленькою, але дуже важливою перемогою.
Життя вдома: родина, друзі й новий ритм повсякденності
На тлі всіх викликів у центрі його життя залишається родина. Елтон Джон і Девід Ферніш виховують двох синів — Закарі й Елайджу, які поступово входять у підлітковий вік і готуються до навчання в інтернаті. Для Елтона це окремий емоційний етап: він розуміє, що незабаром дім стане тихішим, а діти повертатимуться лише на вихідні. Вони з Фернішом багато говорять про те, як адаптуватися до нового формату родинного життя, зберігаючи близькість і підтримку. Одночасно саме сім’я, за словами Джона, дає йому відчуття опори, коли здоров’я підводить або світ здається надто жорстоким.
Не менш важливою є й підтримка старих друзів — музикантів, з якими він пройшов десятиліття кар’єри. Він розповідає, як Пол Маккартні регулярно виходить на FaceTime, щоб просто поцікавитися, як він почувається, а від Кіта Річардса прилітають короткі, але теплі листи на кшталт «Hello, darling, how you doing? You know we love you». Такі прості жести уваги він називає речами, які «роблять день», і саме вони, за його словами, показують справжню цінність дружби.
Як змінилося його сприйняття сцени
Через проблеми із зором публіка майже ніколи не бачить, як Елтона проводять до сцени — він з’являється вже сидячи за фортепіано, ніби «звідкись». Але, коли починається виступ, малоймовірно здогадатися, що він погано бачить: голос звучить потужно, пальці впевнено бігають клавішами. Сам Джон визнає, що йому доводиться покладатися на музикантів поруч, щоб чітко відчувати кінцівки композицій, але додає, що співає й грає зараз навіть краще, ніж очікував у такому віці. Він каже, що поодинокі концерти й приватні виступи «платять за оренду», підтримують форму і дають те саме відчуття пригод, яке музика дарувала йому все життя.
Наставник для нового покоління: від Brandi Carlile до Chappell Roan
Однією з найяскравіших рис Елтона Джона останніх років є його роль наставника для молодих артистів. Він любить слухати нову музику, відкривати імена і потім активно підтримувати їх — ефірами на своєму шоу, особистими повідомленнями або спільними виступами. Він розповідає, як часто використовує iPad, щоб зателефонувати тим, кого особливо цінує: Brandi Carlile, Chappell Roan, Olivia Dean, Lola Young. Для нього це спосіб не лише залишатися в курсі, а й буквально бачити співрозмовника крупним планом, що важливо з урахуванням його зору.
Особливо близькими стали стосунки з Chappell Roan та Brandi Carlile. Саме Елтон одним із перших поставив «Pink Pony Club» у своєму радіошоу, а на благодійній вечірці фонду під час церемонії «Оскар» вийшов на сцену, щоб заспівати цю пісню з Roan. Момент, коли вона поклала йому на голову рожевий ковбойський капелюх, багато хто назвав одним із найбільш зворушливих кадрів вечора: перед публікою був не легендарний рок-ідол, а щиро щасливий «фанбой». Brandi Carlile, своєю чергою, не раз ділилася, як багато для неї означають спільні виступи з Елтоном і його постійна підтримка в просуванні власної музики за межами США.
Чому для нього так важливо підтримувати молодих
Елтону подобається думати про себе як про частину довгого музичного ланцюжка, де кожне покоління має тягнути наступне. Він розуміє, наскільки цінною може бути підтримка від визнаного артиста для тих, хто тільки входить у «великий світ». Йому подобається «підштовхувати» молодих до міжнародної публіки, використовуючи власний авторитет. Він прямо каже, що альбом з Brandi Carlile мав, серед іншого, мету допомогти їй закріпитися в Європі й Австралії. Для нього немає суперечності між власною легендарністю й роллю того, хто стоїть за кулісами і підсвічує шлях іншим.
Музика, яка триває: каталоги, нагороди і нові записи
Хоча глобальне турне завершено, музична частина історії Елтона Джона далека від фіналу. Він продовжує записувати й видавати альбоми, перевидавати класику на вінілових релізах, брати участь у спеціальних шоу на кшталт «Saturday Night Live» або концертів у престижних залах. Нещодавно він випустив спільний альбом з Brandi Carlile «Who Believes in Angels?» і дуже пишається тим, що платівка очолила чарт у Великій Британії та потрапила в топ-10 у США. Попри те, що альбом не став масовим бестселером, він отримав кілька номінацій на «Греммі», а для Елтона це ще один доказ того, що йому вдається залишатися актуальним, не підлаштовуючись під миттєві тренди.
Погляд назад без ностальгії
Цікаво, що лише в останні роки Джон почав по-справжньому прислухатися до власного каталогу. Робота над делюкс-виданнями класичних альбомів на кшталт «Captain Fantastic and the Brown Dirt Cowboy» змусила його відкрити для себе давні записи по-новому. За допомогою сучасних застосунків він слухає ізольовані партії фортепіано або окремих інструментів і з подивом відзначає, наскільки сильними були ті аранжування. Він каже, що ніколи не любив зациклюватися на минулому, але тепер відчуває справжню гордість за те, наскільки різними й музично сміливими були його альбоми. При цьому в нього вже є нові тексти від Берні Топіна, і він планує записати більш «сучасний» за звучанням альбом разом із продюсером Ендрю Ваттом, не відмовляючись від власної фірмової мелодики.
Родина, майбутнє і віра в те, що епідемію можна зупинити
У найближчі роки, каже Елтон Джон, він точно не повернеться до виснажливих світових турне: «touring is verboten», повторює він, згадуючи, як одного разу відчув майже фізичну алергію на гігантські арени. Йому комфортніше в ролі людини, яка час від часу дає вибіркові концерти, проводить великий благодійний вечір фонду на «Оскарі», записує нові пісні та проводить більше часу з родиною. Водночас головною довгостроковою метою для нього залишається завершення епідемії ВІЛ/СНІДу. Він вірить, що це — «the only disease that can be completely cured in one’s lifetime» («єдина хвороба, яку можна повністю взяти під контроль за наше життя») за умови, що світ нарешті використає всі наявні інструменти.
Для самого Джона ця боротьба — спосіб віддячити за «неймовірне життя», яке йому подарувала музика, і залишити після себе щось більше, ніж навіть найблискучіша дискографія. Він часто повторює, що не має права опускати руки, поки є люди, які досі не можуть отримати базове лікування через стигму, політику або байдужість. І саме тому, попри втрату зору, вік і всі власні виклики, Елтон Джон досі «still standing» — не лише як артист, а й як один із найпотужніших адвокатів людей, що живуть з ВІЛ у всьому світі.
Читайте також: найкращі європейські та світові прем’єри фільмів в грудні 2025.