Нинішні російські штрикання по величезній лінії фронту — від Добропілля до Куп’янських лісів — це ще не той самий весняно-літній наступ, про який вони так мріють у своїх вологих фантазіях.
Просто зараз вони промацують нас, виснажують БК і спалюють ресурси в промислових масштабах, намагаючись знайти хоч якусь тріщину в нашій досить дірчастій лінії оборони.
Росіяни чекають на зеленку
Саме тоді вони планують масово й максимально непомітно просочуватися в стики наших бригад і батальйонів. Їхній план на літо — не просто штурми, це спроба розгортати в кущах ретранслятори і Wi-Fi-мости з потужними виносними антенами.
Вони хочуть обтікати наші вузли опору, накопичуватися в підвалах і створювати там локальні штаби управління дронами й наводити арту. Це спроба перетворити кожен квадратний метр сірої зони на цифрове поле бою, де за кожним кущем сидить оператор з планшетом. Вони нарощуватимуть чисельність своїх пілотів і ризикуватимуть ними ближче до лінії.
Щоб відтиснути наші СБС з обжитих за зиму позицій, змусити маневрувати під КАБами, створити нам перебої зі зв’язком і постачанням палива, голів тощо.
Паралельно намагаються реалізувати свою перевагу в техніці, і це виглядає як остання спроба вигребти «базу» під нуль. Коли в бій ідуть осли, коні, мотоцикли й іржаві «буханки» — це абсолютно точно не від хорошого життя. Запаси Т-55 і Т-62, які вони тягнуть зі складів, також скінченні, і цей совок тане на очах під ударами наших FPV.
Що вони роблять просто зараз?
Росія агресивно підпирає сіру зону. Мета — підійти впритул до наших позицій і, попри дикі втрати, спробувати відсунути наші екіпажі дронів й арту далі в тил. Росіяни хочуть посунути глибше в тил наше управління, посікти зв’язок і перерізати логістику КАБами. Вони гарячково шукають слабкі місця в нашій комунікації. Якщо бачать затримку в реакції на стику частин чи десь вдалося заскочити на позиції — туди миттєво кидають основні резерви. Вони розвивають наступ там, де виходить хоч трохи зачепитися. Але поки що, на їхню біду, не вийшло ніде.
Окупанти на мотоциклах
Російські малі штурмові групи по троє-п’ятеро осіб на гольф-карах чи мотоциклах — це не воїни, це одноразові датчики для їхньої арти. Мета — виявити наші вогневі точки й позиції операторів. Тільки-но ми відкриваємо вогонь чи злітаємо додатково — туди миттєво летить КАБ або працює арта, зокрема й високоточка.
Росіянам цікаво все: як працює наш РЕБ, куди ми стрибаємо по частотах, скільки чергових бортів у повітрі, звідки ми злітаємо і чи можна намацати наші антени й кабельне господарство.
Але ми підготувалися краще. Наше оптоволокно розвивається швидше за їхню розвідку, створюючи невразливі для РЕБу канали зв’язку. Ми стрибнули вгору за частотами, де їхні глушилки — це тимчасово просто купи брухту, і тепер ворожим пілотам й операторам дістається так, як ніколи раніше. Плюс ми системно працюємо по російських пілотах. Жаль, що не можна ще писати усе. Але є що, повірте.
Математика смерті
Статистика говорить сама про себе. Із січня цей «перманентний тиск» коштував їм приблизно 60–70 тисяч безповоротних втрат — це вбиті, скалічені, списані за станом здоров’я, ті, хто помер на етапі евакуації або пішов у СЗЧ.
Це вже другий армійський корпус, який вийшов з ладу безповоротно за зиму. І це після того, як руде «Сонце Демократії на Заході» заявляло, що ми не маємо шансів і Донбас скоро все одно заберуть. Виявилося, що за зиму вони змогли просунутися на окремих ділянках лише на 5–7 км ціною цілої армії вбитих і калік.
Дані СБС за минулий тиждень (14.03 – 21.03.2026): Сили безпілотних систем і ГШ підтверджують утилізацію понад 10 500 окупантів. Це дві бригади на тиждень. Дикі втрати.
Американці згадують В’єтнам як національну катастрофу, бо втратили 58 тисяч за десять років — росіяни ж спалюють п’яту частину всього в’єтнамського списку втрат США лиш за тиждень під Донецьком і Куп’янськом. Це інтенсивність боїв рівня Другої світової, але на вузькій ділянці фронту, де замість дивізій у лоб ідуть малі штурмові групи. Жодна сучасна демократична країна не пережила б таких втрат політично навіть за день, а в Кремлі це просто «статистична похибка» на шляху до чергового розбитого підвалу.
У техніці повний застій: знищені лише 13 танків на весь фронт. Це сльози для армії, що мріяла про парад у Києві. Це підтверджує, що вони бережуть залишки заліза, кидаючи піхоту на самокатах і конях під наші скиди. Думаю, що це були «цар-мангали» — спроби роздати РЕБ і висадити десант.
Окремий рівень шизи — втрата двох Ка-52 за тиждень (кожен по 16 млн євро за довоєнними цінами, а зараз, через санкції на електроніку, ціна х3). Виховати пілота-майстра — це ще 5 мільйонів і 10 років життя. А вони відправляють ці дорогі машини кидати з кабрування НУРСи, які фізично не можуть влучити в потрібну нору на передку, просто щоб поставити галочку за бойовий виліт.
Це і є справжнє обличчя їхнього «геніального» командування.
Придушили ППО? Ні. Дістали виробництво дронів? Ні. Заморожували киян. Вийшло? Ні. Добре — вогневу підтримку кудись туди, усе йде за планом. Телефонуйте дружинам, хай ставлять воду на пельмені.
Наш план — стояти
Поки під Часовим Яром села переходять із рук у руки, а противник марно намагається вийти на висоти, у їхньому тилу горять стратегічні об’єкти. Ми дістаємо не тільки верстати на заводах ОАК, а й вибиваємо А-50 просто біля цехів, палимо запаси селітри і виробництво жирів для пайків. Величезні дірки в цехах «Іскандерів» — це наша відповідь на їхній терор наших міст.
Наш план зрозумілий: якщо впаде черговий пункт оборони, за ним уже виритий рів, у ньому єгоза, а за ними — павутина перекритих бокових нір, розумні й тупі міни. А з-за них знову злітають наші важкі дрони й виносять їхні бліндажі. Працює наша арта, до якої Захід нарешті почав постачати мільйони снарядів. Летять наші ракети до Брянська, а дрони в морі атакують танкери й газовози.
Запекла війна триває. Ми 12 років чинимо опір величезній тоталітарній державі, і вона не може нас розгромити. Ми стрибаємо вище голови в технологіях, поки вони шукають по селах самокати. Деконструкція імперії йде в реальному часі, і поки нафта по $112 годує їхні ілюзії, ми крок за кроком вибиваємо їм очі в Криму й майбутнє їхніх дітей за посадки під Часовим Яром. Перша світова війна в цифрі й кольорі.
Вічна пам’ять полеглим на захисті нашої держави. Ми стоїмо.
Військовослужбовець 65-ї окремої механізованої бригади повертається з передової, Запорізький напрямок, 10 лютого 2026 року.