«Нафтові війни» та їх вплив на Україну і світ – від виборів у США до «труби Медведчука»

Від нафти залежать не лише ціни на всі товари, але й обороноздатність країни. В рік, коли вибори охоплять півсвіту, тема нафти стає центральною. УНІАН розібрав ключові фактори, що впливають на боротьбу довкола «чорного золота», а також шляхи потрапляння нафтопродуктів до України.

У перший тиждень нового 2024 року головною економічною темою у світі стала зміна нафтових цін, що вже почало впливати і вартість палива на вітчизняних АЗС. Але з якою швидкістю український ринок реагує на зміни котирувань на закордонних біржах? Звідки до нас потрапляє паливо, і чи відрізняються якось молекули нафтопродуктів походженням з РФ від решти світу? Чому США не забороняють російську нафту і ведуть перемовини з шаленим президентом Венесуели Ніколасом Мадуро? Чому нафтовий картель вже можна називати «ОПЕК-» замість «ОПЕК+»? Питань багато. І ми підготували на них відповіді.

Боротьба «за» та «проти» нафтових цін

Ціни на нафтовому ринку, як і будь-якому іншому, залежить від багатьох факторів. Одні — «штовхають» ціни догори, а інші, навпаки, працюють на зниження. Дослідники та практики називають, в цілому, однакові фактори, але дуже по-різному оцінюють їхній вплив на ринок.

«Нафта – це база для всіх інших енергоносіїв. Тому у цьому тренді будуть йти ціни на газ, нафтопродукти та навіть в якійсь мірі — на електроенергію, — пояснює Володимир Омельченко, директор енергетичних та інфраструктурних програм Центру Разумкова. – Є прогнози Bloomberg, ОПЕК та інших організацій, які очікують середній рівень цін у 2024 році у межах 80-90 доларів за барель нафти».

Відео дня

Інфографіка УНІАН

Втім, експерт вважає ці прогнози завищеними, оскільки попит не відповідає великим обсягам видобування сировини. За його словами, видобуток нафти у світі на кінець 2023 року становив близько 101 млн барелів за добу. У поточному році, як очікується, цей показник не стане більшим, а головним чинником, що впливатиме на ринок, буде стан економіки Китаю – найбільшого споживача енергоресурсів у світі.

«Передбачається, що у Китаї збережеться економічна криза, і вона може навіть поглибитися, — пояснює дослідник. – Це пов’язано з тим, що Китай залишають інвестиції, є іпотечна криза та інші проблеми. Цей фактор, як на мене, буде ключовим, що тиснутиме на нафтові ціни».

Втім, є і інші точки зору.

«У Китаю справи йдуть все гірше. Там «роздувається» загрозлива кредитна «бульбашка», яка призведе до падіння значної частки економіки Китаю. Його економіка зараз — колос на глиняних ногах», — погоджується Дмитро Льоушкін, директор та засновник групи компаній «Прайм» й однойменної мережі АЗС. – Але цього року я не очікую, що цей колос «завалиться», бо внутрішнього ресурсу там ще багато».

На думку представника паливного бізнесу, КНР «можна винести за дужки» у 2024 році через його пасивність.

«Бо він не матиме ані позитивного, ані негативного впливу. «Вхолосту» палити свої ресурси заради видимості зростання вони вже не можуть, а проблеми КНР зростають поступово і, на мою думку, відкладаються до 2026-2027 років. Навіть не на 2025 рік. Тому у 2024-му фактор Китаю буде слабо впливати на нафтовий ринок», — вважає пан Льоушкін.

А ось що дійсно стане головним фактором, так це вибори президента США, від яких, без перебільшення, залежатиме доля всієї планети і нашої країни зокрема. А ось доля самих США залежить від цін на нафту.

«Ринок нафти завжди складно прогнозувати, бо він дуже залежний від «чорних лебедів». Так буде і цього року. Галузь пройде «під знаком» виборів президента США – це головний фактор, що впливатиме на ціни, — продовжує Льоушкін. – Якщо пересічному українцю дуже важливий курс долара для оцінки рівня життя, то для пересічного американця таким еквівалентом «валюти» є галон бензину. Ціни на нафту — дуже важливий фактор для США, що буде стримувати зростання котирувань».

За його словами, саме тому Джо Байден намагається наситити світовий ринок нафти через домовленості з такими сумнівними країнами як Іран чи Венесуела. З іранцями угода зірвалася через постачання іранських «Шахедів» до армії РФ, але з Каракасом перемовини тривають.

Білий дім навіть «закрив очі» на те, що президент Венесуели Мадуро публічно заявляє та підтягує війська для захоплення 2/3 союзної США Гайани. Більше того, саме на Венесуелу Білий дім зараз робить ставку на ринку нафти — як на фактор, що може знизити тиск на ціни та компенсувати нові спроби змови нафтового картелю ОПЕК.

Втім, директор енергетичних та інфраструктурних програм Центру Разумкова Володимир Омельченко наполягає на тому, що Піднебесна гратиме ключову роль у формуванні цін на нафту у 2024 році, хоча вартість палива у США він також називає важливим чинником.

«Все одно найбільше на ринок нафти протягом року впливатиме саме економічна криза у Китаї, — каже експерт. – Якщо кризові явища посиляться, то ціни на нафту можуть опуститися значно нижче тих рівнів, які передбачають світові агентства – до 60-70 доларів за барель. Я вважаю, що аналітики у своїх прогнозах дуже недооцінюють кризу у КНР, яка є значно глибшою, ніж вважається».

Крім того, серед ключових факторів дослідник називає ставку Федеральної резервної системи (ФРС) США, яка формує кредитні ставки для Штатів та впливає на весь цивілізований світ.

«На світовий ринок нафти ще дуже впливає ставка Федеральної резервної системи США. Очікується, що вона залишиться незмінною або трохи знизиться до 5,25%, — пояснює пан Омельченко. –  Зараз вона найвища за останні 22 роки, тому зниження ймовірне, але незначне. Зниження ставки підштовхуватиме ціни вгору».

Наступним фактором впливу на нафтові котирування дослідник називає політику Саудівської Аравії та ОПЕК, що підконтрольна саудитам.

ОПЕК змінює «полярність», а війни допомагають їм тримати ціни

Позиція Білого дому та «китайські бульбашки» сприяють зменшенню цін на нафту, але є й фактори, що, навпаки, «піднімають» котирування. І головними такими чинниками зараз є війна на Сході (зокрема, фактор хуситських піратів, що атакують судна у Червоному морі), а також позиція ОПЕК+. Втім, через внутрішні протиріччя та навіть вихід з організації Анголи, їх вже варто перейменовати на «ОПЕК-«. Саудівська Аравія вже менше впливає на світовий ринок нафти, але все ще є вкрай важливою силою на цьому ринку.

«Серед факторів, що сприяють зростанню цін, у першу чергу, можна назвати політику ОПЕК, що направлена на скорочення квот на видобуток нафти. Такою була їх політика у 2023 році, і вона може бути продовжена у 2024 році. Також це напади хуситів у Червоному морі на танкери та взагалі ситуація на Близькому Сході, яка достатньо складна», — пояснює Володимир Омельченко.  

Дмитро Льоушкін, тим не менш, пропонує не переоцінювати вплив картелю на галузь. Бо протиріччя у ОПЕК зростають. У кожної країни є своя межа рентабельності для видобутку.

«Нещодавно Ангола вийшла зі складу організації, за чим може стояти «рука» Сполучених Штатів. Вашингтон буде й далі намагатись «розхитати» цю монополію та наситити ринок нафтою. Цей сценарій продовжиться й у 2024 році, — каже він. – Крім цього, є багато факторів, які важко прогнозувати, і які сприятимуть зростанню цін: війна на Сході, блокади протоків та інше. Звісно, позиція Саудівської Аравії буде важливою. Вона може знизити видобуток ще на 2 мільйони барелів на день, але зараз це мало на що вже вплине. Їх вплив на ринок зменшується». 

Пан Омельченко, все ж, вважає, що саудитів зарано списувати з рахунків.

«Суперечки у ОПЕК завжди відбуваються, але «головну скрипку» все ж грає Саудівська Аравія, яка й надалі визначатиме цей тренд (на зростання цін, — УНІАН). Тому що в цій країні найбільші запаси нафти і найбільший видобуток. Головне – вона має можливість як швидко підвищувати, так і швидко знижувати видобуток. Чого не може жодна інша країна світу», — пояснює дослідник.

Він вважає, що, якщо учасники ОПЕК будуть бачити, що ціни знижуються, то всі інші будуть вимушені погодитися з Саудівською Аравію і досягнуть консенсусу.

«Вони не можуть собі дозволити, щоб ціни були нижче 70 доларів за барель. Але попит, у зв’язку з кризою у КНР, зараз у світі такий, що не дасть їм значно підвищити ціни», — впевнений експерт.

Позитивні та негативні фактори, на його думку, не дадуть середнім цінам на нафту закріпитися на позначці вище 80 доларів за барель. А може навіть впадуть до 60 дол. за «бочку» Brent, якщо китайська криза проявить себе у поточному році. З тим, що прогнози ОПЕК та Bloomberg завищені, погоджується і Дмитро Льоушкін, хоча вважає, що сильно нижче 80 дол./бар котирування Brent теж не впадуть.

«Протягом 2024 року збережеться «вилка цін», яка була і у 2023 році – 60-80 доларів. Я і наша компанія очікуємо саме таких цін. Бо 80 доларів за барель влаштовує всі сторони. Можливо, буде трохи менше. Але точно не 85, як прогнозують деякі організації, – каже підприємець. – 80 доларів за барель – це компромісна та досить комфортна ціна як для виробників, так і для США».

Він пояснює, що така вартість «чорного золота» дає можливість розвиватись видобутку американської сланцевої нафти WTI, у якої поріг рентабельності 60 дол./бар. Крім того, це дозволить зберегти «стелю» щодо російської нафти, адже «болотна» Urals має дисконт відносно еталонної Brent як раз у 20 доларів.

А який вплив на нафтовий ринок матиме у 2024 році «країна-бензоколонка»?

Які молекули у російських нафтопродуктах?

В останні місяці ми бачимо значний підйом у настроях росіян та всіх, хто співчуває Кремлю. Це відбувалось, зокрема, й на тлі зростання цін на нафту восени. Але зараз вони якось враз занепокоїлись, бо ціни пішли вниз. Тож, яка ситуація з російським експортом, та який вплив на галузь зараз має РФ?

«У січні-лютому минулого року, після введення ембарго, поставки нафти з РФ зменшилися, але до літа російські компанії адаптувалися до санкцій і восени вийшли на показник приблизно 7,5 млн барелів на добу, що формує десь 12-13% від всього експорту нафти і нафтопродуктів у світі. Якихось суттєвих змін протягом 2024 року не очікується, бо на це немає політичної волі у G7», — вважає Володимир Омельченко.


"Нафтові війни" та їх вплив на Україну і світ – від виборів у США до "труби Медведчука"

Суперечки у ОПЕК завжди є, але «головну скрипку» все ж грає Саудівська Аравія / фото REUTERS

Він впевнений, що Росія, скоріш за все, збільшить поставки нафти у Азійсько-тихоокеанському регіоні, не зважаючи на санкції. Зараз ключовими споживачами їх нафти є Китай, Індія, В’єтнам та інші азійські країни. До Євросоюзу вони також постачають сировину, зокрема нафтопроводом «Дружба» через Україну, але у порівняно невеликих обсягах. Російську нафту купують Словаччина, Угорщина і Чехія. У Європі за межами ЄС таку нафту купує ще Сербія і у незначних обсягах Чорногорія.

«А ось нафтопродукти з РФ купують більше країн, але виокремити їх складніше, бо потрапляє російське паливо туди через треті держави. Це зараз найпопулярніша схема обходу санкцій, — розводить руками експерт. – Російську нафту переробляють у нафтопродукти у Індії, Туреччині або Марокко і вільно постачають на європейські ринки, але уже як «турецький» чи «марокканський» продукт, а не російський. Тут заборон нема і все легально, тому вони і далі будуть так робити».

Більше того, є ознаки, що таке паливо потрапляє й до України. Зараз Митниця та Мінекономіки вживають певні дії, щоб цього більше не було, але прослідкувати, з якої саме нафти вироблено продукт — дуже непросто. З цим погоджується і Дмитро Льоушкін.

«Звісно, російські нафтопродукти потрапляють до України. Але через посередників, і ми не можемо довести, що ці нафтопродукти російські, — каже він. – Візьмемо до прикладу новий розрекламований завод Star у Туреччині. Там у один резервуар потрапляє нафта з Росії, а у інший, до прикладу, з Саудівської Аравії. Вони можуть змішувати нафтопродукти у різних пропорціях і продавати як «турецький».

Більше того, фахівець впевнений, що нічого не зміниться, навіть якщо турки будуть нам відправляти свій турецький продукт, а собі залишати вироблений з російської нафти. Те ж саме з Індією. Навіть якщо дешеве російське паливо вони залишать собі, а нам відправлять своє, то це для нас нічого не змінить. Бо РФ вже отримала свій прибуток.

Росіяни продають нафту туркам, а турки – румунам, в яких купуємо вже готове паливо ми.

«Важко сказати, яке паливо від румунської Rompetrol йде до нас, оскільки постачальники у них — це ті самі турки. З документами там буде все добре. Але у галузі, де крутиться так багато грошей, «намалювати» можна будь-які документи. А молекула російського палива від румунського вже ніяк не відрізняється», — каже директор мережі АЗС, відзначаючи, що заходи Митниці та Уряду не стільки допомагають боротися з російською нафтою, скільки шкодять самій Україні, перешкоджаючи постачанню нафтопропродуктів. 

«13 жовтня 2023 року був «чорний день» для всіх українських мереж АЗС. Бо у цей день наші посадовці заборонили розмитнювати паливо з Болгарії та Молдови, — наводить пан Льоушкін приклади. – Під приводом боротьби з російською нафтою зупинили взагалі всі поставки нафтопродуктів з вимогою документів по всьому «ланцюгу» постачання. Негласно нам сказали паливо з цих країн взагалі не брати, навіть якщо є всі документи. Це все і зараз відбувається, але у ручному режимі».

А як російська нафта та нафтопродукти потрапляють до згадуваних Туреччини та Індії? У цьому контексті варто згадати про так званий «тіньовий флот» РФ.

Російський фактор – продажі більші, але доходи менші

Як ми вже зазначили вище, Росія зараз займає частку світового ринку приблизно у 12%, а ціна її Urals має дисконт до Brent на у 20 дол./бар. Але головна проблема полягає у тому, що їхню частку практично неможливо чітко вирахувати – бо Кремль засекретив звіти своїх компаній, які використовують кілька схем, які дозволяють обходити санкції під прапорами так званих «нейтральних країн». Втім, фахівці пропонують не переоцінювати «перемоги» РФ на нафтовому ринку, адже продають вони дійсно багато, проте прибутків отримують менше.

«Наші партнери росіянам повільно, але впевнено «гайки» підкручують. «Тіньовий флот» РФ існує, але працювати йому все складніше, — описує російський нафтовий дисонанс Дмитро Льоушкін. – Їм доводиться возити нафту все далі й далі, що зменшує прибуток. Вже почали навіть до Бразилії возити. Росіяни продають свою «жижу» на інший кінець Світу не від гарного життя – через обмеження та через великі запаси вони будуть змушені зменшувати видобуток нафти. До того ж, вони вимушені продавати кращі сорти «легкої» нафти, а не свою головну марку Urals».

Фахівець пояснює, що Urals — це «суміш з усіх російських сортів нафти», де «легка» і більш дорога змішується з «важкими» і дешевими видами.

«В Urals вони «зливають» весь свій видобуток. Китай і всі інші хочуть виключно «легку» нафту, а не «важку» та сірчисту, яка погано перероблюється, і з якої потім виходить менше нафтопродукту, – продовжує підприємець. – Urals та вся ця стара схема була розрахована на те, щоб цю суміш – цю «жижу» — качати задешево до Європи трубопроводом «Дружба».

Він додає, що зараз російська нафта, звісно, йде у ЄС, але в малих обсягах, і європейці точно не будуть їх збільшувати. А за межами Європи Urals мало кому цікавий.

«У 2024 році видобуток російської нафти точно не збільшиться, оскільки їм все важче й важче знаходити покупців. Запаси нафти у них великі, але це сировина вкрай низької якості, яку ніхто не хоче купувати. Все найкраще в них викупає Китай, а собі залишають найгірше. Тому вони намагатимуться продавати не нафту, а вже готові нафтопродукти, які самі ж вироблятимуть. Головним чином для Індії та інших країн «глобального Півдня». Зокрема й у Туреччину, звідки пальне попадатиме на європейські ринки», — каже Льоушкін.

Про не дуже «райдужні» перспективи РФ навіть на тлі великих обсягів поставок каже і Володимир Омельченко.

«Не слід розраховувати, що поставки нафти з РФ різко знизяться. Але знизяться доходи Росії від нафти, — впевнений експерт. – У G7 немає політичного рішення щодо обмеження обсягів поставок з РФ, але таке рішення є щодо отримання прибутку та надходжень до бюджету Росії. Саме отримання «валюти» за нафту є головною проблемою росіян на 2024 рік. Хоча попри це Кремль ще зможе якийсь час фінансувати війну».

На його думку, через санкції Росія продає нафту Китаю за юані, а Індії — за рупії, з якими незрозуміло, що робити, адже ці валюти важко конвертувати. Другою проблемою для Кремля є економічна криза у КНР (і зменшення продажів туди нафти) та ризики зниження цін на сировину. Крім того, в росіян з’являється все більше проблем з «тіньовим флотом». 

«Тіньовий флот» РФ проти дірявої «стелі Джо»

Пан Омельченко пояснює, як РФ обходить західні санкції.

«Коли танкер виходить з російського порту – з Приморська, наприклад, на Балтиці, — то по документах там ціна нижче «стелі» у 60 доларів. Але поки судно дійде до порту призначення, то нафта перепродається кілька разів через різних трейдерів, що підіймає ціну вже значно вище «стелі»», — каже він.  

Він додає, що ці процеси важко відслідкувати, але головним є те, що до російського бюджету надходить саме та сума, яка нижче 60 дол.

«Різниця «осідає» десь на офшорах російських олігархів у Дубаї чи Сінгапурі або у посередників. До бюджету РФ вони не доходять, — каже дослідник. – Звісно, з цих грошей вони можуть фінансувати закупівлю товарів подвійного призначення, але не у тих обсягах, що могла б РФ з бюджету. Хоча це теж проблема».  

Дмитро Льоушкін теж зазначає, що Кремль зміг обійти санкції і продає нафту вище «стелі», але це не збільшує росіянам прибутки.

«Так, вони продавали нафту вище «стелі». Влітку та восени – до листопада – ціни на Brent значно перевищували 80 доларів за барель, а іноді були навіть вище 90 дол/бар. З урахуванням дисконту Urals у 20 дол., ми отримуємо приблизно 70 дол/бар, що дійсно перевищує «стелю» у 60 дол. Зараз вартість Brent — близько 78 дол/бар. Отже, ціна на Urals буде десь 58 доларів за «бочку», що вже нижче «стелі»», — наводить свої підрахунки директор АЗС «Прайм».

У «тіньового флоту» РФ справи останнім часом також йдуть не найкращим чином.

«Оскільки в Росії немає стільки морських танкерів, щоб забезпечити потреби продажів на весь світ, то вони скупили чи не всі чахлі та старезні судна, весь «металолом» на планеті, що змогли знайти, — розповідає підприємець. – Нові танкери — це для них, по-перше, дуже дорого, а по-друге – ніхто й не продасть. Тому купують старі. Як тимчасове рішення. Старі танкери поступово будуть виходити з ладу, що є для росіян великою проблемою. І їх не всі порти готові приймати через їх жахливий стан».

Саме ці старезні танкери застрягли на Шрі-Ланці, про що писав Bloomberg. Через цю затримку, за даними видання, експорт нафти з РФ до Індії впав на третину у грудні порівняно з піковими показниками. 

«Пакет вторинних санкцій від США був направлений, серед іншого, і проти «тіньового флоту». Цей пакет «зачепив» і страхові компанії, які ці танкери страхували. Танкери без страхового полісу у море не виходять», — продовжує фахівець.


"Нафтові війни" та їх вплив на Україну і світ – від виборів у США до "труби Медведчука"

Інфографіка УНІАН

«Дійсно, на Шрі-Ланці застрягло 6 російських танкерів, що везли «легку» нафту сорту SOKOL. Ці судна не пройшли по документах – всі інші танкери продовжують возити нафту.  Це пов’язано з посиленням моніторингу за суднами з боку міністерства фінансів Сполучених Штатів, — згоден Володимир Омельченко. – Для РФ — це не критичні втрати. Важко сказати щодо подальших обсягів закупівлі російської нафти Індією, але, безперечно, ця сировина залишатиметься ліквідним товаром. Думаю, що ця історія з шістьма танкерами лише тимчасова».

Як бачимо, при бажанні Захід має інструменти, щоб заблокувати російський експорт навіть до країн «Глобального Півдня». Остаточним рішенням проти російського експорту могло б стати повне ембарго, але експерт з Центру Разумкова вважає, що цього не відбудеться – все через ті ж вибори у США. Можливий лише тиск на окремі судна «тіньового флоту».

«Я вважаю, що санкції не посилять і «ціновий коридор» не зменшать. Через те, що зменшення «стелі» нижче 60 доларів за барель сприятиме підвищенню цін на нафту та нафтопродукти у світі, а у США у 2024 році — вибори, де питання палива завжди є ключовим чинником, — впевнений дослідник. – Білий дім у цьому році просто не може собі дозволити прибрати російську нафту зі світового ринку. Ніхто на це не піде».

За його словами, російський «тіньовий флот» зараз налічує більше 130 дуже старих танкерів. У Дмитра Льоушкіна є свої оцінки.

«За підрахунками, які в мене є, російський «тіньовий флот» вже становить до 250 танкерів. З них 200 на ходу, тобто, Кремль активність на морі збільшує. – Ті шість суден, що застрягли на Шрі-Ланці, не дуже вплинуть на загальні продажі РФ у світі, але можуть бути відчутними для окремих країн. Зокрема, для Індії, куди ходило десь 30 російських танкерів. Хоча теж не критично. Це не таке вже й потрясіння для експорту РФ».

Він теж згоден, що Білий дім не буде змінювати свою позицію щодо «стелі» цін на нафту як мінімум до виборів.

Експорт зростає, а прибутки падають – з РФ все ясно. А чи не загрожує Україні дефіцит пального?

Звідки отримує нафтопродукти Україна та як формуються ціни на АЗС

Якщо коротко, то ніякого дефіциту в Україні не буде. Більше того, шляхів постачання палива вже стільки, що влада може безболісно для споживача «відрізати» експорт з якоїсь окремої країни, як, наприклад, з Болгарії, яка згадувалась раніше.

«Третина всіх поставок — це залізничний та автомобільний транспорт, — ділиться практичним досвідом пан Льоушкін. – Основні автомобільні поставки в нас зараз з Литви та Латвії через Польщу, де з’явилися проблеми минулого року у зв’язку з блокадою кордону. Тут є вже коротка вузькоколійка, побудована поляками, де вони переливають нафтопродукти для експорту до України. Є ще трохи залізничних поставок через Закарпаття».

На тлі блокади на кордоні, головним постачальником палива до України став «Зерновий коридор», який, як виявляється, можна називати вже «нафтовим коридором».

«На перше місце зараз вийшли морські поставки з румунського порту Констанца до дунайських портів Ізмаїл та Рені, — продовжує засновник та власник мережі АЗС. – Порт Кілія, нажаль, розбомбили, і його у логістиці більше немає. З тієї ж Констанци через Молдову та Румунію йдуть до нас також потяги з паливом. Загальна пропорція така, що приблизно половина імпорту нафтопродуктів до нас йде за маршрутом Чорне море-Дунай. Це паливо йде на Південь, Центр та Схід України».

Втім, значна частка ринку — це все ще «Труба Медведчука», яка діє незважаючи ні на що.

«Ще одне джерело палива для України — це труба між Угорщиною та Росією, яка йде територією України. Це так звана «труба Медведчука», яка працює зараз у зворотному напрямі, — каже Дмитро Льоушкін. – До угорців нею йде російська нафта, а звідти до нас вже нібито «угорський» дизель. Зливають це паливо у Новоград-Волинському та Смизі. По документах — це угорське паливо, але всі розуміють, що Орбан там лише посередник, а сам продукт російський».

За словами Володимира Омельченко, проблемою є те, що Україна втратила свої нафтопереробні потужності і дуже залежить від експорту. Тому вплив світових цін на нафту майже одразу відчувають й українські споживачі. 

«Україна закуповує не нафту, а нафтопродукти, бо нам вже, фактично, нема де сировину переробляти після пошкодження російськими ракетами останнього діючого НПЗ у Кременчуці. Власної нафти для переробки в нас теж небагато – залишилась, головним чином, лише компанія «Укрнафта», — пояснює експерт ринку енергетики. – За 2 роки наш ринок палива повністю переорієнтувався на європейські нафтопродукти. Тобто, оскільки ми залежимо від імпорту, то світові ціни на нафту напряму відображаються на Україні. Хоча і з певною затримкою».

Усі нюанси цих «затримок» з цінами нам пояснює Дмитро Льоушкін.

«Зараз в українських мереж є три формати ціноутворення з різною затримкою динаміки щодо глобального ринку. Перша модель — це у стилі «БРСМ-Нафта», яка постійно змінює цінники навіть протягом дня, але потроху – на 2, 5, 10 копійок, — ділиться інсайдами фахівець. – Вони просто розраховують вартість палива у резервуарах (а у них приблизно 20 тис. тонн палива на всіх заправках), рахують середнє арифметичне між більш дорогим та дешевим паливом, та додають до неї свою маржу. Якщо до них надходить більш дорогий ресурс, то й ціни вони одразу підвищують, а якщо більш дешевий – трохи зменшують».  

Це щоденна модель. Друга ж — дозволяє змінювати цінники десь раз на тиждень.

«ОККО, WOG та інші великі мережі працюють за другою моделлю, яка робить ставку на маркетинг. В них ціни вищі і просто шалена маржа, але амортизація йде завдяки програмам лояльності та знижкам. Всі ці «картки клієнтів», фішки та інше – оце все дозволяє їм регулювати маржу щоденно, даючи більше часу на зміну цінників», — пояснює директор мережі АЗС.  

Найдовше логістичне «плече» мають державні та близькі до них мережі АЗС.

«Третя модель — це формат «Укрнафти», «Авіас» і їм подібних. Вони регулюють ціни в залежності від партії. Тобто вони завозять велику партію палива, і доки вона не буде вичерпана, то ціни залишаються сталими, — продовжує Дмитро Льоушкін. – Нові ціни будуть вже для нової партії. Через затримку в них ціни найбільше відрізняються від конкурентів. Тут найбільша затримка від глобального ринку – до 2-х тижнів. Загалом запаси в них на 2-3 тижні, виходячи з обсягу резервуарів».

Підприємець також розкриває систему ціноутворення для своєї АЗС «Прайм».

«У моїй мережі АЗС модель середня між БРСМ та «Укрнафтою». Затримка від глобального ринку становить у «Прайм» приблизно тиждень, — каже він. – Тобто у більшості великих мереж відставання від світового ринку йде 1-2 тижні. Зміна цін відбувається не синхронно».

Ціни, в теорії, мав би регулювати Антимонопольний комітет України (АМКУ), але обидва фахівці оцінюють його діяльність досить скептично.

«На жаль, в нас Антимонопольний комітет не дуже вдало відстежує ситуацію на ринку нафтопродуктів і не вживає жорстких санкцій проти тих компаній, що порушують антимонопольне законодавство, — наполягає Володимир Омельченко. – Тому збільшення світових цін дуже швидко відображається на цінниках в Україні, а зменшення, навпаки, вкрай повільно впливає на цінники. На чому трейдери заробляють, а АМКУ ніяк на це не реагує».

«Антимонопольний комітет лише робить вигляд, що працює, що робить якісь розслідування та накладає штрафи (які суди завжди відкидають). Для України — це зайва організація, бо в його діяльності немає ніякого сенсу, ані для ринку, ані для держави», — впевнений Дмитро Льоушкін.

Незважаючи на безпорадність АМКУ, представник бізнесу впевнений, що «вплив світового ринку на ціни українських АЗС буде прямим», але ніякий дефіцит Україні у 2024 році не загрожує. Система постачання вже налагоджена. Володимир Омельченко з ним погоджується.

«Ми вже налагодили шляхи постачання палива до країни, і дефіцит нам не загрожує. Щодо цін в Україні, в мене той же проноз, що і до світових – я вважаю, що приблизний діапазон цін вже встановлено, і він буде нижчим за 80-85 доларів за барель. Отже, ціни на бензин та дизпаливо на АЗС в Україні мають зменшитися десь на 10-20% у євро у разі, якщо оподаткування моторного палива залишатиметься на поточному рівні», — завершує експерт.

Втім, він відзначає вплив на ціни на АЗС факторів курсу гривні та інфляції в Україні. Але це вже зовсім інша історія.

Як бачимо, нафтовий ринок 2024 року не дуже зміниться порівняно з 2023 роком, бо всі країни вже знайшли своє місце в умовах «консенсусу», який диктує середній рівень цін близько 80 дол./бар. Україна теж – ми створили достатньо шляхів постачання імпортного палива для споживачів, хоча й практично втратили власну нафтопереробку. Паливо у 2024 році в Україні точно буде. А ось за якою ціною – це буде залежати більше від курсу гривні, ніж від світових цін.

Андрій Попов

www.unian.ua

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *