Примарна АЕС у «місті-привиді»: що будуватиме «Енергоатом» під Чигирином

Президент «Енергоатому» анонсував амбітний проект – відновлення привида радянської доби, Чигиринської АЕС. Проте експерти та депутати поставились до ідеї скептично, зважаючи на жахливий стан об’єкту, несвоєчасність ініціативи та шалений дефіцит бюджету.

Певно, усі пам’ятають «страшні історії» з дитинства, які дітлахи розповідають один одному у темряві, під мерехтіння вогню або світло ліхтарика (для більшого ефекту). Дорослі, подекуди, теж полюбляють розповідати «страшилки» тоді, коли немає світла. І від них теж багато хто хапається за серце.

Як у нашому випадку хапаються за серце експерти та нардепи на тлі новин про спроби з боку НАЕК «Енергоатом» відновити Чигиринську АЕС, закинуту у недобудованому стані ще 1989 року, та її міста-супутника Орбіту, від якого залишилася лише вулиця у селі Вітове на Черкащині.

Наскільки це взагалі можливо – відновити радянську АЕС, яка так і не була побудована, якщо ці технології залишилися виключно у РФ? Наскільки доцільно у залишки радянської АЕС «вставляти» американський реактор – та ще й без конкурсу? Коли це, теоретично, можливо, і чи дійсно Орбіта зробить «камбек» і стане успішним містом, як це анонсував голова правління Енергоатому Петро Котін? УНІАН зібрав усю наявну інформацію та думки фахівців, щоб відповісти на ці питання.

Відео дня

Чигиринська АЕС – від символу прогресу до «станції-примари»

Одним з найбільш активних у світі будівельників атомних електростанцій був Радянський Союз. Були на це як прагматичні, так і ідеологічні мотиви. Щодо прагматизму все зрозуміло – величезні території потрібно було якось заживити енергією, а більш ефективного з точки зору витрати/потужність засобу ніж АЕС людство поки що не знайшло.

Що стосується ідеології – теж все очевидно. Бо всім відомі радянська «гігантоманія» та «суперцентралізація». Спочатку вони будували «найбільші» ДРЕС (державні районні електростанції, які у РФ досі носять цю архаїчну назву). Але потім, у 1970-ті, у СРСР почали будувати найбільші АЕС (атомні електростанції).

Звісно, замість купи малих електростанцій, які, в разі чого, не створять масштабної техногенної катастрофи, потрібно побудувати щось помпезне, на багато реакторів у одному місці купкою, що можна описати як «найбільше у світі». І, звісно, будувати «з випередженням термінів», «по-стаханівськи». Що ж тут може піти не так? Відповідь криється у хащах, що виросли на місці покинутих вуличок Прип’яті та найближчих сіл.

Звісно, Чигиринська АЕС сама по собі не планувалася як «найбільша у світі», але була «однокласником» інших аналогічних радянських виробів своєї доби. Усі разом вони мали показати Заходу «кузькіну мати» у енергетиці.

Втім, з цією АЕС, яка теж позначається як ЧАЕС (аналогічно з сумнозвісною Чорнобильською атомною електростанцією), з самого початку щось пішло не так. Спочатку там планували будувати згадану ДРЕС (за іншими даними – теплову станцію), під що робилися відповідні дослідження. Підготували проєкт ДРЕС у 1970 році, а у 1981 році, після невдалого старту та кількох змін проєкту, вирішили, що, ні, це має бути АЕС, яка живитиме північ УРСР.

Тобто, «перевзулися» вже після початку будівництва, що для таких проєктів дуже погана прикмета. До речі, проєктантом тієї старої станції потужністю 4000 МВт у 1982 році було київське відділення Атомтеплоелектропроєкт, чиїм нащадком є сучасний Київенергопроєкт. Це буде важливим для нашої подальшої історії вже у сьогоденні.

І, дійсно, доля цього об’єкту видалася складною. Адже фактичні роботи розпочалися у 1985 році – за рік до Чорнобильської катастрофи, а передчасно завершилися вже у 1989 році. Причому після 1986 року будівництво не стільки велося, скільки імітувалося, щоб списувати якнайбільше коштів. Бо робітникам, яких заселили у Орбіту, потібно було на щось жити.

На Орбіті – просто космос (пустий і безпросвітний)

Містечко Орбіта – це окрема історія неуспіху. Адже місто-супутник АЕС без власне АЕС існувати не може. Оскільки частину населення туди вже завезли у 80-ті, а радянська влада довго не хотіла визнавати свій провал, то перенаправляти місцевих фахівців та будівельників ніхто не планував. Фактично всіх, хто там залишився станом на 1989 рік, просто кинули напризволяще.

Станом на зараз у двох придатних для життя «хрущовках» та на прилеглій вулиці, за різними оцінками, живе від 100 до 200 мешканців. Раніше було ще менше – після 2014 року у пусті домівки приїхали декілька переселенців з Донбасу. Але їхали не дуже масово, адже на все «місто» там один магазин, який працює по дві години вранці й ввечері, є проблеми з комунікаціями, а всі найближчі блага цивілізації знаходяться за кілька кілометрів у сусідньому селі Вітове.

Символічно, що проєкт АЕС та міста, який описували як вкрай амбітний, призвів до ще більшого занепаду цих земель, адже тепер вони не придатні для сільського господарства та іншого використання.

Це створює дуже потужний контраст з навколишніми населеними пунктами, які до «повномасштабки», все ж, почали розвиватися. А у Орбіту лише стали водити туристів на екскурсії з «постурбаністики» — як до Прип’яті, але з меншим масштабом та без зайвих «спецефектів» у вигляді радіації.

І ось це «місто», розміром з вулицю, та, головне, «Чигиринську АЕС» (тобто – фундамент і трубу), голова «Енергоатому» Петро Котін анонсував як новий амбітний проєкт, один з елементів енергетичної стратегії до 2050 року та місце встановлення реакторів АР1000 американського виробництва. По всіх цих пунктах й точаться суперечки між самою держкомпанією, посадовцями та експертами.

Амбітні плани і питання без відповідей

27 липня прес-служба НАЕК «Енергоатом» повідомила, що, відповідно до енергетичної стратегії України до 2050 року, компанія «готується до реалізації проєкту з будівництва Чигиринської АЕС». Там обіцяно встановити чотири енергоблоки AP1000 за технологією американського виробника Westinghouse.

Повідомляється, що вже «зроблено перший крок» — під час засідання позачергової сесії  депутати Чигиринської міської ради надали дозволи на розробку проєкту землеустрою під стару-нову АЕС площею 38,1 га, які переходять у постійне користування «Енергоатому».

«Енергоатом має намір відродити Орбіту, зробивши її одним із найсучасніших містечок на кшталт Нетішина, Южноукраїнська чи Вараша. Успішна реалізація цих планів, безумовно, є вагомою інвестицією у повоєнне відновлення та підтримку енергетичної безпеки держави.

«Впровадження інноваційних ядерних технологій зробить Україну лідером у сфері атомної енергетики з унікальним досвідом та власними технологічними рішеннями», – цитує прес-служба керівника «Енергоатому»» Петра Котіна.

На прохання УНІАН прокоментувати ініціативу свого керівництва, у прес-службі компанії відповіли, що проєкт перебуває на ранній стадії і «поки йдеться тільки про виділення землі місцевою владою під майбутній майданчик», а не безпосередньо про початок будівництва. Чи погоджена ця ініціатива з Кабміном, у «Енергоатомі» нам також не повідомили.

А як ці амбітні плани сприйняли у Верховній Раді, яка, відповідно до чинного законодавства, повинна, власне, таке будівництво затверджувати окремим законом після ухвалення проєкту від Кабміну?

Голова Комітету з питань енергетики та житлово-комунальних послуг Андрій Герус не зміг на запит УНІАН надати будь-яку інформацію по проекту Чигиринської АЕС та Орбіти. Нам повідомили, що нададуть відповідь, «щойно матимуть більше інформації». Тобто у коаліції теж поки що не в курсі щодо планів на Чигиринську АЕС.

Прокоментувати нам це питання зміг Олексій Кучеренко, екс-міністр та діючий нардеп, заступник голови згаданого Комітету з питань енергетики та житлово-комунальних послуг. Він зазначає, що підтримує ідею будування нових АЕС, але «Енергоатом» поки що ніякої конкретики по своїх планах не надав.

«Я не проти будування нових енергоблоків, але є хоч якісь навіть попередні розрахунки, не кажучи про ТО? Є якесь обґрунтування: за які кошти буде відбуватися будівництво, скільки воно потягне, як довго буде відбуватися і чи буде це закладено у собівартість (послуг, — УНІАН) «Енергоатому» та, відповідно, у ціну електроенергії для населення? Хочу зрозуміти, чи потягнемо ми одночасно добудову Хмельницької та Чигиринської АЕС і ще відновлення розподіленої генерації. Там суми просто астрономічні», — задає риторичні питання народний депутат.

За його словами, поки що ніхто – у тому числі Кабмін, акціонер «Енергоатому» — не пояснив, що це за проєкт, і чи дійсно у держкомпанії є дозвіл на те, щоб під будівництво вже отримувати земельні ділянки.

«У Наглядовій раді «Енергоатому» від держави двоє членів, зокрема пан Мілованов. Я зараз готую запит на них – а вони взагалі знають про ініціативу Петра Котіна? Бо для мене це був сюрприз, — продовжує Олексій Кучеренко. – Будемо раді, якщо він презентує нам ці (плани, — УНІАН). Я, як депутат, звертаюсь до Петра Котіна з такою пропозицією».

Нардеп вважає, що це може бути особиста ініціатива виключно керівника держкомпанії, яка поки що ні з ким не погоджена.

«Я поки що так і не зрозумів – це наміри від «Енергоатому», чи лише від президента «Енергоатому» пана Котіна? Дивлюся їх статут, закони, інші документи, які регулюють це питання, і не розумію, як одна персона може отак оголосити, що тут ми будуємо блоки (реакторів, — УНІАН), а тут – ні», — наполягає Олексій Кучеренко.

Якщо не знаєш що робити – повертайся до Чигиринської АЕС

Ідея відбудови або побудови з нуля Чигиринської АЕС, насправді, не нова історія. Хоча більшість фахівців оцінюють її у діапазоні від скепсису до повного несприйняття.

Чи не кожен очільник Міненерго та «Енергоатому» декларував такі спроби. Наприклад, ще у серпні 2005 року тодішній міністр енергетики Іван Плачков також заявляв про наміри відбудови ЧАЕС. Але лише на словах – ніяких робіт не було, а 2011 року рештки ЧАЕС навіть вивели з-під охорони Черкасиобленерго, фактично давши «зелене світло» на розкрадання залишків об’єкту на метали. Хоча на той момент там навряд вже залишилося щось цінне.

Вже нове керівництво «Енергоатому» під керівництвом Петра Котіна вперше згадало про Чигиринську АЕС у 2021 році під час обговорень на конференціях. Потім, вже у червні 2022 року, Чигирин з’явився вже у офіційних документах.

Зокрема, у протоколі наради «Енергоатому» щодо будівництва нових енергоблоків АЕС в Україні від 7 червня 2022 року. Темою засідання були «заходи, необхідні для реалізації меморандуму щодо розширення співробітництва між ДП «НАЕК «Енергоатом» та Westinghouse Electric company LLC від 02.06.2022 р. з будівництва енергоблоків за проектом AP1000 в Україні».

Тобто, питання, насправді, стоїть під дещо іншим кутом: не «чи потрібно відновлювати Чигиринську АЕС?», а, скоріше, «де можна поставити реактори Westinghouse (наприклад – у Чигирині)?». І вже у червні 2024 року ці наміри отримали продовження, коли Петро Котін звернувся до прем’єр-міністра Дениса Шмигаля з пропозицією проєкту будівництва нових ядерних установок безпосередньо у Черкаській області.

Таким чином, уся ця активність відбувається заради закупівлі саме обладнання американських реакторів Westinghouse і проходить у межах реалізації згаданого вище меморандуму. Не будемо давати оцінки технічній стороні питання – хай цим займаються фахівці, але те, що це виглядає як лобіювання одного виробника в обхід конкурсу та інших процедур викликає питання. І не лише у експертів галузі.

Чигиринська АЕС – «велика політика» чи енергетична необхідність

Звісно, підтримка саме американського виробника — це частина «великої політики», адже саме США є лідером щодо військової підтримки України. Втім, а чи є взагалі альтернативи Westinghouse у світі? Бо політика-політикою, але в нас не так багато грошей, щоб витрачати їх без прозорих конкурсів. Ольга Кошарна наполягає, що конкуренти є. І навіть у тих же США.

«Енергоатом» повідомив про будівництво в Україні 9 енергоблоків АР1000 Westinghouse без конкурсу – це порушення статті 29 закону про ринок електроенергії. Немає конкурентів по паливу для радянських реакторів. Але щодо реакторних технологій конкуренти є. Наприклад, уряд Чехії відкинув пропозицію Westinghouse вже на першому етапі свого конкурсу. А виграла його корейська компанія (KHNP, — УНІАН). Є ще конкуренція з боку General Electric-Hitachi (GE-Hitachi) та інших», — каже експертка.

За її словами викликає питання сам факт прийняття енергостратегії до 2050 року через рік після початку повномасштабного вторгнення. Бо ми не знаємо що буде завтра, а не те, що через 30 років – на такий період дуже складно щось планувати.

«Зараз ми вже втратили 50% споживачів електроенергії через руйнування великих промислових підприємств, втратили промисловість на окупованих територіях, а з країни виїхало близько 7 мільйонів людей. Скільки споживання ми ще втратимо – невідомо. Якою буде повоєнна економіка – невідомо», — окреслює Ольга Кошарна складнощі з плануванням.

З її слів, «Укренерго», відповідно до закону про ринок електроенергії, раз на рік має готувати звіт з достатності генеруючих потужностей України, що розрахований на 10 років. Кожний рік він його переглядає. На підставі комп’ютерних моделей формують оптимальний «мікс» з різних видів генерації.

«Останній звіт було оприлюднено на закритій зустрічі у листопаді 2023 року, де я була присутня. І це моделювання не передбачало ані ХАЕС-3, ані ХАЕС-4 (третій та четвертий реактори Хмельницької АЕС, — УНІАН). Проте там чітко було вказано, скільки нам потрібно накопичувачів – промислових акумуляторів, скільки «швидких» генеруючих потужностей на газі (так званих «міні-ТЕЦ», — УНІАН), які б підключалися на піках споживання зранку та ввечері, скільки вітрових електростанцій. Щодо реакторів була лише виноска, що «Енергоатом вважає», що побудує ХАЕС-3 та ХАЕС-4. Тобто, в моделі «Укренерго» немає планів «Енергоатому» по нових енергоблоках на найближче десятиріччя», — наполягає Ольга Кошарна.

Таким чином, вона вважає, що найближчими роками «Укренерго» не очікує на нові реактори від «Енергоатому». Це показує, що між двома компаніями є певна дискусія, що виглядає особливо цікаво на тлі відставки саме очільника «Укренерго», який ідею масштабного будівництва енергоблоків не поділяв, роблячи акцент на «маневрових потужностях», якщо виходити зі звіту.

На думку Ольги Кошарної, зараз не можна будувати ані 3 і 4 реактори Хмельницької АЕС, ані Чигиринську станцію, оскільки на це немає відповідного закону від Верховної Ради.  

«Лише на основі такого закону про розміщення реактору «Енергоатом» може розробляти робочий проєкт, який потім має пройти всі державні експертизи та затвердження Кабміном, і лише після цього Державна інспекція з ядерного регулювання має видати ліцензію на будівництво або відхилити проєкт. Зараз, в порушення процедур, «Енергоатом» щось там будує, витрачає кошти на обладнання», — стверджує експертка.

Тобто поки що не зрозуміло як юридично буде оформлено початок будівництва, та хто це все буде оплачувати. Якщо самі ж американці – то це вже буде зовсім інша справа, але поки що мова йде про наш держбюджет, на який «повісять» ще один довгобуд на тлі підвищення податків. Але це теоретична дискусія, для якої поки що замало інформації.

Чигиринська АЕС та Орбіта – чи буде результат

Поки депутати та фахівці «ламають списи» щодо юридичних та економічних наслідків рішення про відбудову Чигиринської АЕС та Орбіти, головним питанням є: чи залишилось у Чигирині взагалі щось, що можна відновити? Бо земельні ділянки вже виділені, а відбудова з нуля та відбудова зі старих фундаментів – це різні витрати з нашого й без того вкрай дефіцитного бюджету. 

Зі слів народного депутата Олексія Кучеренко, зараз ніхто не знає, що там насправді залишилося. Хіба що проектант, який робив проєкт у 1982 році, і чий проєкт може стати підставою для будівництва, як це відбувалося з Хмельницькою АЕС раніше. А проєктантом був Київенергопроєкт. Втім, досі є питання, а що ж там взагалі за фундаменти, якщо спочатку проєктувалался зовсім не атомна електростанція.

«Така інформація може бути лише у проектантів. А там проектувалася, наскільки мені відомо, теплова станція. Для цього робилися відповідні роботи, вишукування по ґрунтах, водах і таке інше. Не думаю, що така інформація є відкритою», — каже він.

Ольга Кошарна додає деталей.

«Там нічого не залишилося! Лише котловани та якісь залишки фундаментів. Зрозуміло, що якщо там будувати щось не російське, то ці фундаменти все одно потрібно «під нуль» руйнувати і починати заново. Більше того, для будівництва має бути такий документ, затверджений урядом – кадастр майданчиків для АЕС. А цього документу немає, — стверджує вона. – Неодноразово «Київенергопроєкт», який є проєктантом енергоблоків у країні, надавав цей кадастр до Міненерго зі своїми пропозиціями. Але у міністерстві це все «вмирало». Тобто цей майданчик обрав сам «Енергоатом». А на якій підставі?».

На думку пані Кошарної, навіть якщо з радянських часів і залишилася якась проєктна документація, то з тих пір змінилися природні й водні умови, і потрібно робити всі дослідження заново. Крім того, зараз зовсім інші вимоги по сейсмостійкості та безпеці, ніж у радянські часи.

Щодо відновлення Орбіти обидва фахівці мають схожу думку – що без самої АЕС її доля буде вкрай туманною.

«Яка там Орбіта? Містечко-супутник атомної станції не може бути без станції. Місто відбудують, якщо буде персонал АЕС. І будівельники там жити не будуть, доки не почнеться будівництво, а поки що це лише чутки – потрібно отримати конкретну інформацію, а не оперувати чутками», — вважає Олексій Кучеренко.

Ольга Кошарна теж вважає, що відновлювати місто-супутник ще до будівництва самої станції — це «нонсенс». Тим паче, на тлі занепаду тієї інфраструктури, яка там залишилася з радянських часів.

«Там нічого не буде збудовано, і не будуть ніякі будівельники у Орбіті жити. Це все робиться лише заради отримання грошей та корупційної «маржі» з закупівель. Нам зараз необхідні маневрові потужності, а не нові довгобуди, — каже вона. – «Енергоатом» за підсумками 2023 року практично банкрут — збитки більше 11 мільярдів і великі борги перед постачальниками товарів і послуг. В них кредитна заборгованість під 25 мільярдів гривень. І нуль дивідендів до держбюджету, на відміну від «Гідроенерго» та «Нафтогазу», наприклад. На які кошти будувати реактори? З урахуванням стану компанії, жоден банк кредит не дасть. А у капітальне будівництво потрібно направити 70% витрат вже на початковому етапі».

Таким чином, вимальовується головний мотив чергового «Великого енергетичного будівництва». І мова не стільки про «корупційну маржу» (цим хай займаються відповідні органи), скільки про покращення фінансового становища самого «Енергоатому». Оскільки діючі проєкти або невдалі (і «заморожені» — як на ХАЕС, наприклад), або збиткові.

І навіть збільшення тарифів на електроенергію для споживача не дуже вплинуло на ситуацію, адже витрати на тлі постійних ударів з боку РФ постійно зростають. А збиткові довгобуди лише погіршують ситуацію. Щоб покрити старі борги комерційні компанії беруть нові, потрапляючи у певне «кредитне коло», з якого потім вкрай важко вибратися.

Схоже, що «Енергоатом» потрапив у схоже «пекельне коло», коли для того, щоб залишатися «на плаву» потрібно запускати все нові й нові великі проєкти, бо це гроші, які можуть хоча б частково перекрити витрати на старі проєкти. А лобіювання власних комерційних інтересів з боку американських компаній — це досить своєчасна для цього можливість.

Так чи інакше, будівництво нових та заміна старих радянських енергоблоків нам дійсно потрібне. Але це питання стратегічне. А в нас зараз купа проблем тактичного рівня – як пережити цю зиму та наступний сезон на тлі війни та недофінансування бюджету. І з точки зору найближчих перспектив чергові багатомільярдні довгобуди навряд чи нам допоможуть ці проблеми вирішити. Тому Чигиринська АЕС та Орбіта, на жаль, поки що залишаться «привидами» радянської енергетики.

www.unian.ua